Сообщества

Мне подарили

07:00 02.01.2018
Яна Гордеенко опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Бандура — національний інструмент українського народу

Бандура належить до струнно-щипкових інструментів. Навколо походження бандури, її назви точилися постійні суперечки. Так, О. Фамінцин вважав, що бандура виникла в Англії 1561 р., звідти поширилася по Західній Європі і дійшла до України. Відомий музикознавець Г. Хоткевич заперечував твердження О. Фамінцина про запозичення українцями англійської бандори. Дослідник вважав, що до кобзи (попередниці бандури) додали приструнки і таким чином утворився новий інструмент, що мав назву «бандура».

Першим свідченням про появу бандури на теренах України є інформація про Войташека, бандуриста, що був при дворі польського магната Х. Зборовського, датована 1580 р. Українські бандуристи були при царському дворі, у палацах вельмож, у маєтках польських і українських поміщиків. Бандура була улюбленим інструментом козаків. У Запорізькій Січі існували хори, оркестри і рапсоди-бандуристи. Також бандуристи офіційно входили до складу Війська Запорізького і разом із довбишами, сурмачами, трубачами виконували козацьку військову музику.

Співців-бандуристів називали «народними гомерами України». Ці талановиті сліпі музиканти, мандруючи містами й селами України, співали волелюбні думи та історичні пісні, в яких прославляли подвиги хоробрих козаків з легендарного минулого, закликали до боротьби проти гнобителів. Бандуристи об’єднувалися в братства, передаючи традиції свого мистецтва нащадкам. Майстер (панотець) підбирав учнів, які мали гарний слух і голос. Після навчання, що тривало не менше трьох років, учні складали перед товариством своєрідний іспит – посвячувалися в кобзарі. Інколи майстер дарував учневі бандуру.

Отже, у XVII – XIX ст. бандура набула найбільшого поширення серед нашого народу. Саме український народ з його багатою культурою витворив шляхом удосконалення власний національний інструмент – бандуру, яка не має аналогів у світі.

Перші зразки цього старовинного українського інструмента були технічно обмеженими, з малою кількістю струн, у деяких із них були навіть лади на грифі. На початку ХХ ст. музичні майстри О. Корнієвський, С. Снігирьов, Г. Палієвець, В. Домонтович, В. Тузиченко починають удосконалювати конструкцію інструмента, створюють сім’ю діатонічно-хроматичних оркестрових бандур (піколо, прими, баси). Завдяки розширенню технічних і виражальних можливостей інструмента співаки-бандуристи почали збиратися у гурти, створювати ансамблі та капели, виконувати окрім традиційного репертуару, перекладення зразків західноєвропейської музичної культури.

У другій половині ХХ ст. розпочинається серійний випуск удосконалених конструкцій нових бандур Чернігівською фабрикою (з 1954 року, бандура «київського типу» Івана Скляра) та Львівською фабрикою музичних інструментів «Трембіта» (з 1980 року, бандура «Львів’янка» Василя Герасименка). Нова бандура являла собою багатострунний, хроматичний, технічно досконалий інструмент, зі збільшенням числа басових струн, темперованим строєм, великим діапазоном.

Вагомим явищем сучасного академічного бандурного мистецтва стала бандура конструкції відомого українського бандуриста і майстра Романа Гриньківа (1969), яку він виготовив для власної концертної діяльності і яка справила неймовірне враження своєю досконалістю, високими технічними і звуковиражальними можливостями, багатством тембральної палітри.

Дослідники зазначають, що «бандура Р. Гриньківа – це довершений інструмент XXI ст., який стоїть на одному рівні з будь-яким найдосконалішим сучасним концертним інструментом» [14, с. 144].

Значно розширився репертуар бандуристів. Написані інструментальні оригінальні твори для бандури (концерти, сонати, сюїти та мініатюри М. Дремлюги, В. Власова, В. Павліковського, концертні п’єси О. Коломійця, твори В. Кирейка, К. Мяскова, Г. Гембери, Є. Мілки та ін.), які широко застосовуються в сучасній концертній і навчальній практиці. Поруч із професійними композиторами твори для бандури створюють фахівці-бандуристи. Серед них – О. Герасименко, Р. Гриньків, Л. Коханська, Г. Топоровська та ін.

На сьогоднішній день серед відомих представників вітчизняного бандурного мистецтва можна назвати Сергія Баштана, Василя Герасименка, Романа Гриньківа, Оксану Герасименко, Людмилу Посікіру. Це видатні педагоги, талановиті концертні виконавці, які здійснюють вагомий внесок у розвиток музичної культури України.

Слід відзначити, що на сучасному етапі бандура використовується як сольний, ансамблевий інструмент, існують тріо, капели бандуристів, бандура входить до складу оркестрів народних інструментів, поєднується як з класичними, так і електронними інструментами. Зокрема, відомим є той факт, що згаданий вже нами бандурист Р. Гриньків грав разом із відомим на весь світ гітаристом Алом ді Меолою. У 70-80-ті рр. XX ст. бандура входила до складу естрадних вокально-інструментальних ансамблів («Кобза», «Медобори» та ін.). На сьогодні гідним репрезентантом національного бандурного мистецтва в Україні та у світі є Національна капела бандуристів України (художній керівник – народний артист України В. Скоромний).

Метки: бандура, ЗУВС, музикальні інструменти
Мы — это то, что мы публикуем
Загружайте фото, видео, комментируйте.
Находите друзей и делитесь своими эмоциями.
Присоединяйтесь
RSS Яна Гордеенко
Войти
facebook.com
Присоединяйтесь к нам, и
узнавайте самые интересные новости мира и вдохновляйтесь каждый день!
Спасибо, но больше не показывайте мне это окно!